Особистісно-орієнтоване навчання історії
Вступ
На сучасному етапі розвитку суспільства перед школою стоїть завдання всебічного розвитку особистості учня. Нові типи та види навчальних закладів надають значні можливості в роботі педагогів. Сучасна школа, де здійснюються сучасні підходи до навчання, ставить своєю метою не лише навчання дітей з різними здібностями, а й розвиток створення на уроках творчої обстановки, спрямованої на особистісно орієнтовану модель навчання, яка стверджує цінність особистості дитини. Принцип поваги до особистості вихованця у змісті освіти його духовного потенціалу реалізується шляхом прилучення до світової культури, що розглядається в аспекті соціального досвіду. При цьому сутністю освітнього процесу, тобто процесу навчання, виховання та розвитку, стає цілеспрямоване перетворення соціального досвіду в досвід особистісний, прилучення учнів до всього багатства людської культури.
В даний час все більше провідні педагоги та психологи дотримуються цієї точки зору. Серед великого числа новацій, що застосовуються у системі освіжи, особлива увага приділяється таким технологіям, де вчитель виступає не джерелом навчальної інформації, а є організатором і координатором творчого навчального процесу, спрямовує діяльність учнів у потрібне русло, при цьому враховуючи індивідуальні здібності кожного учня. Серед подібних технологій найбільш відома технологія особистісно-зорієнтованого навчання. Дана технологія стоїть на одному з перших місць по значимості і пов'язаними з нею очікуваннями щодо підвищення якості освіти.
Дослідження в області технології особистісно-орієнтованого навчання проводили такі вчені як Г. Г. Кравцова, Т. А. Матіс, Ю. А. Полуянова, В.В. Рубцова, Г. А. Цукерман, І. С. Якиманська.
Усі дослідники підкреслюють необхідність індивідуального підходу до навчання дітей, значення єдиної освітньої стратегії середньої школи як основної умови успішної роботи з дітьми.
1. Теоретичні основи особистісно-орієнтованого навчання в школі
1.1 Сучасні моделі концепції змісту освіти
Особистісний розвиток людини залежить від його індивідуальних особливостей. З ними пов'язаний характер діяльності людини, особливості мислення, коло інтересів і запитів, а також його поведінка в соціумі. Саме тому індивідуальні особливості необхідно враховувати в процесі навчання і виховання.
Врахування вікових та індивідуальних особливостей послужило основою для все більш активного застосування в рамках навчання нової особистісно -зорієнтованої освітньої парадигми.
Всі педагоги-дослідники вважають, що при особистісно-орієнтованому утворенні на перший план виходить розвиток особистості. Таким чином, здійснення особистісно-орієнтованого підходу в освіті можливе при дотриманні наступних умов:
- Здійснення виховання саморегулюючої поведінки особистості; т Формування та розвиток мислення;
- Врахування рівня здібностей і можливостей кожного учня в процесі навчання; ,
- Адаптація навчального процесу до особливостей груп учнів.
Особистісно-орієнтоване навчання передбачає поетапний характер процесу навчання: від вивчення особистості учня через усвідомлення і корекцію особистості, і грунтується на понятті того, що особистість являє собою сукупність всіх її психічних властивостей, які складають її індивідуальність. Технологія особистісно-орієнтованого навчання заснована на принципі індивідуального підходу, при якому враховуються індивідуальні особливості кожного учня, що дозволяє сприяти розвитку особистості учня.
Використання технологій особистісно-орієнтованого навчання дає вчителю можливість, враховуючи індивідуальні особливості учнів, змінити форму уроків (наприклад, проводити дискусії, уроки-подорожі) з метою підвищення продуктивності навчальної діяльності.
Як відомо, при здійсненні особистісно-орієнтованого підходу в навчанні необхідно спиратися на суб'єктивний досвід учня, а також враховувати індивідуальну вибірковість учня до форм завдань, типу і виду матеріалу, що вивчається. Дотримання цих вимог особливо важливо при роботі з підлітками, так як однією з вікових особливостей у підлітковому віці є, так зване, почуття дорослості.
Особистісно-орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості.
Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та надання психолого-педагогічної допомоги в становленні йоґо індивідуальності, в життєвому самовизначенні, самореалізації.
Якщо традиційна освіта наближає кожного учня до параметрів особистості з попередньо заданими якостями, то особцстісно-орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. У навчальному процесі відбувається "зустріч" того, що вивчається, та суб'єктного досвіду, його "окультурювання", збагачення.
Головними завданнями особистісно-орієнтованого навчання є:
- розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;
- розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;
- допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;
- формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя.
Побудова особистісно орієнтованої системи навчання базується на таких вихідних положеннях:
- пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі (учень не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання);
- для конструювання та реалізації навчального процесу потрібна особлива робота вчителя з виявлення суб'єктного досвіду кожного учня;
- в освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктного досвіду учня;
- взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не шляхом витиснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;
- розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення, перетворення суб'єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку;
- головні результати учіння повинні бути сформовані на основі засвоєння знань і умінь пізнавальних здібностей школяра.
Особистісно-орієнтована модель навчання сьогодні розробляється багатьма вченими. З-поміж значної кількості теоретичних концепцій особистісно-орієнтованого навчання передусім виділяється психологодидактична концепція І.С.Якиманської та дидактична модель особистісно- орієнтованої освіти В.В.Сєрикова.
Основною формою навчання в концепції І.С.Якиманської є особистісно-орієнтований урок, який концентрує всі вищезгадані положення організації особистісно-значущого учіння:
- використання різноманітних методів і форм організації навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості кожного учня у роботі класу;
- стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань, право на помилку одержання неправильних відповідей ;
- використання на уроці дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі вибрати найбільш значущі для нього види і форми навчального змісту;
- оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом (правильнонеправильно), а й у процесі його досягнення;
- заохочення намагань учня знаходити власний спосіб роботи (вирішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів у ході уроку, обирати і використовувати найраціональніші;
- створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, яке дає можливість кожному учневі виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення ситуацій для природного самовираження учня.
В.В.Сєриков розробив педагогічну технологію створення особистісно- орієнтованих ситуацій. Ця технологія грунтується на ідеї реалізації трьох основних характеристик особистісно-орієнтованої ситуації: життєвого контексту, діалогічності та рольової взаємодії її учасників.
Таким чином, особистісно-орієнтоване навчання надає кожному учневі можливість вивчити навчальний матеріал на різних рівнях,(але не нижче базового), залежно від інтелектуальних здібностей та індивідуальних переваг. 1.2 Особистісний підхід в історичній освіті
Однією з тенденцій, що визначають реформування шкільної історичної освіти, є перехід до гуманітарно-орієнтованого викладання, провідною змістовної одиницею якого стає метод пізнавальної діяльності.
Ідеї особистісно-орієнтованої освіти проявляються на двох рівнях: повсякденному і науковому. З точки зору повсякденної свідомості, особистісний підхід розглядається як визнання ідеї поваги до особистості дитини, індивідуалізації освіти, продуктивного партнерства, співпраці, діалогу.
У науці особистісний підхід включає категорії цілей, змісту освіти, методів навчання і конкретних технологій, діяльність викладання та навчання, критерії ефективності освітнього процесу.
Одним з основних завдань навчання історії та виховання історією - формування моральності та соціальної активності людей. Розкриття ролі особистості являє собою шлях усвідомлення історичної місії людини, його місця в сьогоднішньому і завтрашньому світі. Перебудова навчання в сучасній школі пов'язана з реалізацією принципу гуманізації, який закріплений як один з головних у законодавстві про освіту.
Щоб зайняти певну позицію, учні повинні співвіднести свої цінності з цінностями інших людей: авторів підручника, вчених, вчителя, нарешті, своїх однокласників. Все це вимагає від учнів певної активності, критичного мислення, самостійності у прийнятті рішень. При цьому важливо, щоб на уроці була організована самостійна розумова діяльність учнів.
Слід визнати за учнями право на власну думку, особисту оцінку історичних подій за умови її серйозної аргументації. Треба надати можливість учням відчути свою причетність до всього, що відбувається, підвищити їх інтерес, допомогти зрозуміти, що вони повноправні члени суспільства і від них теж залежить подальший розвиток суспільства.
У даному аспекті особливого значення набуває організація ділових і рольових ігор, де учні на деякий час почувають себе безпосередніми учасниками тих чи інших подій, грають ролі історичних особистостей, персонажів і ін.
Крім того, можна домогтися успіхів у розвитку індивідуальних здібностей учнів, впроваджуючи діалогічні форми спілкування учнів і вчителя. Адже діалог - це не фронтальне опитування, а спільне з учителем обговорення проблеми. Діалог можна використовувати на кожному етапі уроку з метою активізації діяльності учнів.
Це може бути:
- Навчальний діалог з елементами самостійного аналізу джерел;
- Рішення моральних проблем на базі історичних матеріалів;
- Встановлення історичних паралелей (обговорення проблем у групах),
- Розігрування оцінок;
- Рольові ігри;
- Театралізована вистава;
- Ділові ігри;
- Зіставлення різних точок зору на події;
- Вивчення додаткової літератури.
Сьогодні важливо відмовитися від надмірно політизованої частини викладання історії. Коли на уроці в основному викладаються факти, а аналітичної інформації мало, тоді активізується розумова діяльність учнів, і приводиться в дію їх творчий потенціал.
У процесі вивчення історії важливо прищепити школярам смак до міркувань, аналізу явищ, пошуку пояснень тих чи інших процесів.
Велику роль в особистісно-орієнтованому навчанні учнів відіграє методика співробітництва та співтворчості з учнями, націлена не на створення нових форм навчання, а на більш повне і якісне використання вже існуючих. Дана методика призначена для роботи в 9-11 класах, де, як відомо, робота вчителя пов'язана з найбільшою кількістю труднощів. Для цієї вікової групи необхідно використовувати, крім уроків-заліків, уроки співпраці та співтворчості, уроки-лекції, уроки-семінари, уроки-пресконференції, уроки- диспути та ін. Використання уроків-лекцій та уроків-семінарів допомагає здійснити наступність форм і методів навчання у школі, готує школярів до нового рівня засвоєння знань.
Одним з методів співробітництва та співтворчості вчителів з учнями є анкетування-тестування учнів з метою виявлення їх думок про урок історії взагалі І про окремі його етапи.
Важливо також прищепити учням уміння рецензувати відповідь товариша. Це ще одна можливість краще пізнати предмет. Крім цього, рецензування допомагає учням доводити свою правоту, відстоювати власну
точку зору, що дуже важливо для становлення особистості.
Як показує практика викладання, головним джерелом інформації виступає вчитель, який знайомить школярів зі своєю інтерпретацією історії. Між тим, виходячи з об'єктивних тенденцій розвитку суспільства, найбільш значущою повинна стати організація самостійної роботи учнів з історичним джерелом, що дозволить їм створити власну версію історії .
Особливо вдалі для розвитку особистості учня позакласні форми роботи. Досвід проведення різних ігор («Зірковий час», «Колесо історії», «Розумники і розумниці») показує, що організація ігрової діяльності сприяє вивченню матеріалу, його закріплення і повторення, розвитку пам'яті та уяви школярів. У практиці викладання широко використовують ігри-змагання типу: «Назви дату, подію», «Чи знаєте ви?», «Хто сказав», «Що, де, коли?»
2. Використання технологій особистісно-орієнтованого навчання
2.1 Урок у системі особистісно-орієнтованого навчання
Урок - основний елемент процесу творення, але в системі особистісно- орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядковується не повідомленню та перевірці знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів по відношенню до змісту. Звичайно, робота на уроці з суб'єктним досвідом учня вимагає спеціальної підготовки: не просто викладу свого предмета, а аналізу того змісту, який отримують учні з уроку (широко використовується суб'єктний досвід учнів на уроках геометрії).
На уроці з класом здійснюється рівноправна робота з пошуку і відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. При цьому умови засвоюваних знань стають особистісно-значущими.
Поряд з навчальною, розвиваючою і виховною метою уроку важливу роль відіграє створення умов для прояву пізнавальної активності учнів. Можна виділити деякі моменти, що дозволяють досягти поставленої мети:
- використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктний досвід учнів;
- створення атмосфери зацікавленості кожного учня в класі;
- стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без страху помилитися, одержати неправильну відповідь .
Прикладом може бути модель уроку-суду «Народовольці: герої чи злочинці?». Учнів потрібно заздалегідь підготувати до проведення такого уроку. їм пропонуються на вибір історичні ролі - підсудних революціонерів, обвинувачів, адвокатів, суду присяжних. При цьому учні повинні вибрати собі ролі відповідно до власної точки зору на досліджувані явища. Учасникам надається можливість самим готуватися до «суду». Така методика дозволить їм розкрити свої можливості, висловити і реалізувати свої ідеї, що маломожливо на традиційних уроках.
Критерії ефективності уроку:
- використання проблемних завдань;
- застосування завдань, що дозволяють учневі самому вибирати тип, вид і форму матеріалу;
- створення позитивного емоційного настрою на роботу у ході уроку;
- обговорення з дітьми в кінці уроку не тільки того, що дізналися (оволоділи), але й того, що сподобалося (не сподобалось) і чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому;
- стимулювання учнів до вибору і самостійного використання різних способів виконання завдань;
- оцінка (заохочення) при опитуванні не тільки правильної відповіді учня, а й аналіз того, як учень міркував, який спосіб використовував в освоєнні матеріалу;
- відмітка, що виставляється учневі в кінці уроку, повинна аргументуватися як мінімум за такими параметрами, як правильність, самостійність, оригінальність.
- При завданні додому пояснюються не тільки тема і обсяг завдання, а й детально роз'яснюється, як слід раціонально організувати свою навчальну роботу при виконанні домашнього завдання.
Враховуючи все вище викладене, можна зробити наступні висновки:
При плануванні уроку необхідно враховувати:
- Індивідуальні особливості опрацювання матеріалу учнями (одному легше сприймати на слух, іншому зорово, третьому потрібно обов'язково включити моторику);
- Індивідуальний підхід до виконання завдання (одні швидко і легко схоплюють і утримують всі ознаки заданого матеріалу, інші схильні виділити тільки головну думку);
- Індивідуальні переваги у виборі типу завдання (одні висувають ідеї, інші ці ідеї обгрунтовують, треті реалізують практично).
Необхідно виявляти індивідуальність кожного учня (незалежно від його успішності) за такими параметрами:
- Виявлення змісту його суб'єктного досвіду, включеного в освітній процес;
- Надання учневі можливості вибору (самостійно, за власною ініціативою) способів навчальної роботи з програмним матеріалом, що підлягає засвоєнню, а також вибору форми роботи на уроці (індивідуальної, групової), типу відповіді (біля дошки, з місця), характеру відповіді (письмово, усно, розгорнуту розповідь, аналіз відповіді товариша);
- Оцінка не тільки результату, але головним чином процесу його досягнення. 2.20собистісно-орієнтований підхід в навчанні історії
Місце соціально-гуманітарних дисциплін (у тому числі - історії) у системі загальної середньої освіти визначається перед усім тим впливом, який вони здатні справляти на процес формування особистості. Спрямування мети навчання історії на вироблення в учнів прикладних компетенцій (особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікативних, інтелектуально- інформативних) посилює вимоги до предметно-методичної підготовки вчителя, зорієнтованого на розвиток особистості учня.
Пріоритетним напрямком в організації навчального процесу визнається унікальність і неповторність особистості (студента, учня, викладача, вчителя). Найважливішим завданням, як і раніше, залишається формування позитивної мотивації до вивчення історії. Учителями використовуються прийоми проблемних завдань, прогнозування з опорою на наявні факти, пошук різних варіантів історичного розвитку, альтернативності.
На сучасному етапі вчителі історії прагнуть використати діяльнісний підхід у викладанні, що дозволятиме при виконанні будь-якого завдання самостійно одержати результат і оцінити його. Різний рівень історичної освіти учнів, наявність різноманіття освітніх потреб і можливостей спричиняє актуальність особистісно-орієнтованого підходу в навчанні.
Зважаючи на суть особистісно-орієнтованого навчання, його завданням найбільше відповідає побудова предметного навчання за інтегрованим типом, бо дає можливість виявити ставлення учня до навколишнього світу, який є для нього цілісним, всебічним, динамічним. Тому в підготовці до уроку вчителю варто звернути увагу на технологію уроків інтегрованого типу.
В історії, у зв'язку з існуванням різних точок зору на оцінку історичних подій, допулярні такі інтерактивні форми навчання як дискусія, дебати. Розвиток уміння висловлювати й аргументувати свою точку зору сприяє не тільки формуванню особистої позиції, але й у певній мірі сприяє коректуванню системи особистих цінностей. Дискусія як термін, що є синонімічним поняттю логіки як мистецтва усвідомлювати, обмірковувати, викладати свої думки відповідно до законів розуму, відома ще з часів Аристотеля. Саме давньогрецький філософ вважав уміння вести дискусію мистецтвом і навіть талантом, таким самим, як талант співати, малювати чи танцювати.
У наш час така форма навчання, як дискусія, усе більше поширюється і знаходить визнання як дієвий метод активізації навчання, що сприяє поглибленню і розширенню знань, формуванню комунікативної культури та стимулюванню ініціативності й мислення. Сучасні вчителі мають можливість пересвідчитись в справедливості тверджень Аристотеля і відчути на собі всю складність організації і проведення дискусії. Адже досягнення навчальної мети за допомогою дискусії потребує від викладача всієї педагогічної майстерності, яку і справді можна порівняти з мистецтвом. Дебати - явище опозиційне: дві сторони протистоять одна одній і роблять спробу довести неправоту протилежної сторони, вони закріплюють власну точку зору, викликають критику протилежної сторони, передбачають підведення підсумку. Тому при вивченні багатьох історичних питань результативно проводити діалоги та дебати.
Інтерес до навчання значно зростає, якщо вчитель докладно розкриває практичну значимість теми, зв'язок її з актуальними проблемами сучасності. Потужним засобом стимулювання пізнавального інтересу є навчально- пізнавальна гра. Ще з часів античності грі придавали важливе значення, включаючи її в культові свята. Під час гри вільні жителі міст не працювали. Ігри супроводжувались процесіями, спортивними, музичними змаганнями, сценічними виставами. Вони викликали інтерес, і безпосередньо процес пізнання навколишньої дійсності перетворювався в задоволення.
Особливістю цього методу навчання є те, що учасники гри беруть на себе певні ролі, вступають у безпосередню взаємодію один з одним, прагнучи досягти своїх рольових цілей. Така гра ґрунтується на конкретних ситуаціях, взятих з реального життя, і являє собою динамічну модель спрощеної дійсності. Таким чином, в основі навчально-пізнавальної гри лежить імітаційна модель, однак реалізується дана модель завдяки діям учасників гри. Вони беруть на себе ролі вчених, полководців, політичних діячів, суддів і грають задану ситуацію залежно від змісту гри. При цьому необхідно враховувати той факт, що навчально-пізнавальні ігри є серйозними іграми, а не розвагою або відпочинком.
Продуктивні, творчі форми організації навчального процесу (діалог, створення „ситуації успіху”, драматизація дидактичних ситуацій, рольові ігри, групова робота, індивідуальні завдання, творчі роботи, проекти, проблемні заняття) створюють атмосферу співтворчості, емоційного збудження і радості від власного успіху, задоволення від “бути почутим”, стимулювання творчості і неоднозначності.
Засоби особистісно-орієнтованого навчання
Словесні засоби.
У кожної дитини з'являється природне бажання пізнати навколишній світ, розібратися в питаннях соціальних явищ, які його оточують. Відповіді на ці питання вони можуть отримати на уроках історії. Досвід показує, якщо за допомогою словесних засобів торкнути будь-яке суспільне протиріччя в історичній перспективі, то учні з великим інтересом слухають і осмислюють матеріал.
Функції словесних засобів навчання історії полягають в наступному:
1 . образна функція - в поведінці учнів до образу, що подається в історичному конфлікті державного і суспільного, в поведінці суб'єктів історії, в явищах і подіях.
2. аналітична функція - в словесному аналізі суперечливих сторін конфлікту і осмисленні моделей поведінки через поняття, судження, висновки.
3. ситуативно-діяльна функція - у створенні за допомогою слова ситуації співучасті взаємодії суб'єктів у події.
Відповідно до цих функцій виділяють три основні групи словесних засобів: образно-історичні, аналітичні та словесно-практичні.
За допомогою словесних образних засобів в учнів створюється образ- уявлення про історичну подію чи явище. Причому зміст історичного матеріалу ще не дає чіткого розуміння даної події. До образних словесних засобів належать: історичний опис, словесна характеристика, сюжетна характеристика.
Аналітичні словесні засоби існують для аналізу історичного явища чи події. До них відносяться: пояснення, бесіда, робота з підручником.
Пояснення включає в себе пояснення і міркування. Пояснення пов'язане з логікою розташування історичного матеріалу. Головне тут - обовязково слідувати логіці способу побудови, у протилежному випадку пояснення може не виконати своєї аналітичної функції. Обов'язковою
умовою пояснення є введення в урок спеціальних завдань для взаємодії з учнями.
У бесіді з учнями по викладеному матеріалу легше виявити обсяг знань, правильність або помилковість розуміння ними матеріалу, ступінь глибини розуміння. Розмова є прекрасним методом перевірки розуміння і засвоєння учням історичних знань. Бесіда служить одним з прийомів мобілізації знань, необхідним для більш глибокого засвоєння учнями нового матеріалу.
Найважливішим джерелом історичних знань є шкільний підручник з історії, причому не тільки його текст, а й ілюстрації. Вже в основній 'школі учні повинні вивчати невеликі розділи параграфа підручника без попередньої розповіді вчителя. При цьому в учнів повинні розвиватися навички відшукання внутрішніх зв'язків і відносин між різними частинами тексту підручника. У старших класах учні отримують уже більш складні завдання по роботі з підручником. Основні завдання роботи з підручником на уроці полягає в тому, щоб розвинути в школярів необхідні їм уміння та навички самостійної роботи з книжкою, записником, активізувати пізнавальну діяльність школярів на уроці, залучити їх до самостійного придбання нових знань.
Словесно-практичні засоби навчання історії виступають у процесі вивчення історії у формі розповіді, пізнавальної задачі, історичного документу.
Розповідь завжди має певний сюжет, фабулу, нерідко відрізняється драматизмом. Барвистість і захопливість, жвавість і конкретність роблять її найбільш дохідливим методом викладу.
Пізнавальна задача вводить школяра в ситуацію практичного використання накопиченої системи історичних знань і виражена в друкованій формі.
Історичні документи (джерела) словесно відтворюють реальну історичну дійсність, практику життєдіяльності суб'єктів історії. Для вивчення історичних документів необхідна серйозна розумова робота. Тому використання документів ефективно тільки під керівництвом вчителя .
Наочні засоби.
Наочні засоби поділяються на образні, аналітичні і діяльно-практичні. Образні наочні засоби сприяють виникненню наочних образів-уявлень історичних подій. Аналітичні засоби наочності включають ті з них, які сприяють створенню образу-уявлення між суб'єктами історії в історичному явищі, і представлені історичними картами, схемами, історичними аплікаціями і малюнками. До наочно-практичних засобів відносяться такі види наочності: символічні слайди, відеофільми; типологічні слайди, мелодії; сюжетно-подієві відеофільми з історії. Подібні засоби навчання мають ефект значного наближення учнів до історичної реальності, до можливості вжитися в історію.
Практичні засоби.
В основі нового розуміння практичних засобів навчання історії - історична гра. Саме в грі можлива апробація учнями накопичених ними знань. Ігри поділяються на образні, аналітичні та ігри практичної співучасті.
Образні монологічні ігри - це така організація історичного матеріалу, за допомогою якої вчитель монологічно будує ігровий історйчний образ, демонструє можливу модель співучасті сучасної людини у розвитку історичного явища чи події.
Аналітичні ігри - це така сукупність ігрових засобів, за допомогою якої здійснюється аналіз історичних образів-уявлень, створених монологічними іграми. Найважливішим результатом аналітичних ігор є розвиток історичного операційного мислення. В умовах Історичних ігор учні в процесі «мозкового штурму» швидше згадують історичні явища, терміни і поняття.
Методи особистісно-орієнтованого навчання
Методи історичної освіти покликані створювати такі умови, в яких здійснюється саморозвиток дитячої свідомості на рівні відкриття вищих духовних станів, на рівні істотних станів розуміння змісту предмета, на рівні безпосередніх практичних освітніх дій. Кожному рівню відповідає своя система методів або умов.
Методи навчання - це способи організації навчального матеріалу і взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів в процесі навчання. Існують різні підстави класифікації методів. М. М. Скаткін та І. Я. Лернер виділяють методи з урахуванням рівнів пізнавальної діяльності учня. Скаткін виділив методи: інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемного викладу, евристичний, дослідницький.
Лернер: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький .
Класифікація методів за джерелами придбання знань, розроблена А. А. Вагіним і П. У. Гора, включає в себе, перш за все, словесні і наочні методи. При всіх методах навчання використовується слово, але в чистому вигляді - тільки при словесному методі. В інших методах слово використовується разом з відповідними засобами навчання - з письмовими джерелами, навчальними та наочними посібниками .
Велике значення в особистісно-орієнтованому навчанні мають образні методи. За своїм змістом вони символічні, тобто, звернені до пробудження, підтримки та ідентифікації дитячої духовності в самостійній творчій діяльності. Визначення цього методу як особливої структури лише підкреслює відкриття нового символічного простору в історії. Образний метод слід розуміти як засіб, як умову, що розкриває глибинне «Я» дитячої свідомості. Суть структури полягає тільки в тому, що актуалізуються стихійні духовно-символічні враження. За допомогою змістовних історичних структур це враження переводиться до самостійного творчого самовираження.
- Форми особистісно-орієнтованого уроку
Заняття з учнями мають різні форми та види. Це можуть бути уроки, консультації, заліки, семінари та конференції, навчальні екскурсії. У практиці
навчання історії проводять уроки, .подібні за якими-небудь ознаками.
Вибираючи тип уроку, вчитель керується місцем цього уроку в темі, його завданнями, особливостями змісту нового матеріалу, педагогічним задумом, віком учнів, їх вміннями та навичками. Тип уроку також залежить від наявних в школі засобів навчання, підготовленості вчителя та інших чинників.
Різноманіття форм проведення уроку - одна з умов розвитку в учнів інтересу до історії як предмету, підвищенням якості навчання.
Форма уроку - поняття, що відображає основний спосіб подачі матеріалу, метод. З традиційних форм навчальних занять особливою популярністю користуються лабораторні роботи і практикуми. Лабораторне заняття - це така форма уроку, коли учні повинні працювати з історичними текстами. У результаті лабораторної роботи повинен бути отриманий певний результат. Інша форма - практичне заняття. Головне на ньому - виконання практичних робіт. Наприклад, робота з контурними картами. До нетрадиційних уроків відносяться ігрові, дискусійні, уроки оцінювання знань.
Система нових типів особистісно-зорієнтованих уроків виникає як деяка сукупність освітніх умов, які націлені на пробудження тенденцій дитячої свідомості у формі конструкцій, моделей, смислових переживань і проектів. Шлях особистісно-зорієнтованої технології уроку полягає в тому, щоб в предметному світі дитина могла реалізувати своє внутрішнє «Я».
Особистісно-зорієнтована технологія уроку пропонує розташовані в наступному порядку нові типи уроків:
1 .Урок-образ, що створює умови, в яких особистісний досвід дітей очищається від побутових нагромаджень і підіймається на рівень символів і знаків явищ історії і культури. Це перший етап кожної нової теми. Головна його мета - створити в учня враження-образ тих знань, які йому необхідно буде засвоїти.
Урок логічного мислення, що створює умови для сходження від тенденцій дитячого логічного досвіду до «чистих» форм мислення. У процесі уроку повинен прокидатися евристичний інтерес, що охоплює всю свідомість школяра. У технології особистісно-зорієнтованого уроку поняття мислення і логіки набуває якісно іншого характеру. Це пояснюється тим, що урок логічного мислення з історії розуміється як умова відкриття і переживання «чистих» станів мислення дітей. Урок завершується поверненням і вирішенням проблемного завдання уроку, що приводить свідомість дитини в стійкий стан «розуміння».
З.Урок настрою має на меті створення умов для пробудження деякої сукупності переживань, що і являє собою настрій. Урок настрою - це, перш за все, особлива атмосфера епох, літературних творів, географічних ландшафтів, музеїв культури.
Висновок
Особистісно-орієнтоване навчання історії передбачає відмову вчителя від традиційної монологічної дидактики і перехід до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу (розігрування ролей, колективне обговорення, диспут, дискусія, „словесний теніс”). При будь- якому обговоренні суті історичного явища учителеві слід вчити, як саме вести обговорення та знаходити кілька різнйх варіантів вирішення проблеми. Вчителі історії повинні заохочувати учнів застосовувати навички, пов’язані з аналізом фактів. Це сприяє виробленню в останніх власної позиції, яка сама по собі є ціннісною характеристикою особистості.
Не секрет, що особистісно-зорієнтоване навчання є набагато кращим за якістю насичення матеріалу і рівнем його подачі учням. Результатом подібної освітньої технології є розширена реалізація можливостей учнів. На підставі використання якісно нового підходу, учні, як правило, можуть приймати нестандартні рішення у проблемних ситуаціях.
Індивідуалізація останнім часом стає все більш популярною з-за прагнення сучасного молодого покоління отримувати якісно інший освітній матеріал.
Як відомо, тісна взаємодія викладача і учня дозволяє значно підвищити рівень знання останнього, а з боку вчителя підняти свій кваліфікаційний рівень, безпосередньо вивчаючи індивідуальні та психологічні особливості свого підопічного, виявляючи сильні і слабкі сторони особистості і, відповідним чином, знаючи ці особливості та специфічні якості школяра, вибирати методи, прийоми і засоби педагогічного впливу.
Таким чином, процес освіти заснований на посиленні тих положень, які ставлять на перше місце повагу до особистості вихованця, формування в нього самостійності, встановлення гуманних, довірливих відносин між ним і викладачем. Засвоєння соціального досвіду в його цілісності дозволить школяреві не тільки успішно функціонувати у суспільстві, бути хорошим виконавцем, але й діяти самостійно, не просто «вписуватися» у соціальну систему, а змінювати її.
Список використаних джерел
- Бондаревська Є. В. 100 понять особистісно-зорієнтованого виховання / Є. В. Бондаревська / / Виховання як зустріч з особистістю.- Ростов н / Д. : Ростіздат, 2006. - 236 с.
- Бондаревська Є. В. Вчителю про особистісно-зоріентовану освіту / Є. В. Бондаревська / / Виховання як зустріч з особистістю.- Ростов н / Д. : Ростіздат, 2006. - 176 с. .
- Вагін А. А. Методика викладання історії в середній школі / О. О. Вагін .. - М.: Педагогіка, 1968. - 223 с.
- Гора П. В. Методичні прийоми і засоби наочного навчання історії / П. В. Гора. - М.: Просвіта, 1988. - 187 с.
- Гора П. В. Підвищення ефективності навчання історії в середній школі / П. В. Гора. - М.: Просвіта, 1988. - 240 с.
- Лаврентьев В. В. Вимоги до уроку як основної форми організації навчального процесу в умовах особистісно-зорієнтованого навчання / В. В. Лаврентьев / / Завуч. - 2005. - № 1. - 214 с.
- Лернер І. Я. Завдання для самостійної роботи з Історії / І. Д. Лернер. - М.: Просвіта, 1978. - 256 с.
- Селевко Г. К. Сучасні освітні технології / Г. К. Селевко - М.: Просвіта, 1998. - 178 с.
- Хуторський А. В. Методика особистісно-зорієнтованого навчання. Як навчати всіх по-різному? / А. В. Хуторський. - М.: ВЛАД-ПРЕС, 2005.- 178 с.
- Чубур Н.В. До питання дослідження особистісно-орієнтованого навчання: психолого-педагогічний аспект проблеми // Наукові записки: Збірник наукових статей НПУ імені М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. - К.: НПУ, 2002. - Вип. 47. - С. 227-232.
Чубур Н.В. Науково-методичні засади особистісно-орієнтованого навчання (на матеріалі вивчення шкільного курсу з історії) // Наукові
записки: Збірник наукових статей НІ ІУ імені М.П. Драгоманова / Укл. П.В.
Дмитренко, О.Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2002. — Вип. 49. — С. 173—177.
- Чубур Н.В. Форми та прийоми особистісно-орієнтованого навчання історії учнів старших класів: методичний аспект проблеми // Наукові записки: Збірник наукових статей НПУ імені М.П.Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. - К.: НПУ, 2003. - Вип. 52. - С. 110-115.
- Чубур Н.В. Реалізація особистісно зорієнтованого підходу на уроках історії // Рідна школа. - 2003. - № 1. - С. 49-51.
- Чубур Н.В. Сучасний методичний апарат підручника з історії як необхідна умова особистісно-орієнтованого навчання старшокласциків // Рідна школа. - 2004. - № 2. - С. 12-14.
- Шоган В. В. Як вивчати історію / В. В. Шоган. - Ростов н / Д. :
Ростовський педагогічний університет, 1997. - 116 с.
- Шоган В. В. Модульна технологія в особистісно-зорієнтованому навчанні. Досвід уроків історії у школі / В. В. Шоган. - Ростов н / Д. : Ростовський педагогічний університет, 1998. - 286 с.
- Шоган В. В. Технологія особистісно-орієнтованого уроку / В. В. Шоган, - Ростов н / Д.: Учитель, 2003. - 238 с.
- Якиманська І.С. Особистісно-зорієнтована освіта в сучасній школі /1. С. Якиманська. - М.: Просвіта, 1996. - 156 с.
Якиманська І.С. Технологія особистісно-зорієнтованого навчання в сучасній школі /1. С. Якиманська. - М.: Вересень, 2000. - 188 с.
